prymara

Напевно то мені просто здається, але хімічний барвник-підсолощувач зі смаком „вишня”, ідентичним натуральному, найсмачніший у соків „Сантал”. Всі вони однаково огидно-поліетиленові, але тут у букеті смаків палених покришок, обгорток зошитів і гандончиків від соєвих сосисок наполегливо бринить одна пронизлива нота.

Смак її помади.

Перший ковток шибанув мені по мізках як розривна куля – ледь не відкинув на протилежну стіну. Що сплило у пам‘яті – це дуже важко передати словами... це відчуття, коли ти врізаєшся у нафарбовані губи, і трошки по ним їдеш, бо змащено ж, і розмазуєш ту помаду по обличчю, дотягуєш червоний гальмовий слід до тонкої шиї, трошки закусуєш тендітну шкіру, тягнеш той колір, той смак, нижче, нижче, але ніколи не можеш дотягти до персів, що б там заритися у нього в глухому куті двох жорстко стиснених твоїми руками важливих fuckторів.

Вона була показовою гетеросексі, панчохи, макіяж, підбори, йобнуті сумочки, але злягалася тільки з дівками і заводилася з півоберту від грубощів. Відкинути на стіл, притиснути до стіни всім тілом, силоміць розсунути стегна, втиснутися пальцями разом із наждаком трусенят у гарячий котел її вогких видихів і стогонів...

У мене досі враження, що ту кляту помаду вона використовувала як запобіжний засіб проти дружніх лесбійських зґвалтувань – бо варто було – будь де, будь коли – впитися поцілунком у ті вуста, перебороти язика і перехопити нижню губу, зубами, з-під брів дивлячись в очі жертві, та ще рукою прихопити за срібний дзвіночок, і всі ворота відчинялися. Будь де і будь коли. І ворота ті обіцяли, і давали, і дарували багато.

Це – друге, що я згадала, вже відхиляючи склянку від уст. Пальчики стисли холодне скло, а хтіли б трапити у гаряче жерло, або вже на гостру кромку льоду, що б різала і охолоджувала зранену плоть водночас, що б текли с неї густі бордові струмочки вишневого соку внутрішнім боком руки, і щоб язичок підхоплював ті довгі краплі, намагаючись повернути їх у розтин. Льоду б краще. Бо пекло. Пекучий спомин, хе-хе.

Спомин про те, як розкритого ротика з кривавим слідом від губ до шиї вона хвилями тіла підставляла під світло місяця.

Як римованими поштовхами він ллявся білим липким струмочком її горлянкою і витікав на простирадла її воротами.

І як цілили у небо, накрите стелею, її бордові вишні сосків.