Я два роки дещо записувала собі. Порнуху усіляку, з елементами еротики. І дещо тексту. Навіть думала може видати – ще рік вичитати, підредагувати, як собі буде цікаво перечитувати за три роки – знайти спосіб втиснути сльози, соплі та інші рідини організму чорним чорнилом у білий папір.
Але в мене криза дурнуватого роду.
Якась комісія з моралі... Я жодної новини про неї спецом не читала, тільки пробігала заголовки очима. Не знайшла сил заглиблюватися у деталі. Але зрозуміла, що – тільки но з‘явиться якась законодавча база для інтернету, ці невідомі мені люди матимуть право, привід та підстави прийти по мою душу. Про паперову книгу, яку можуть купити діти (так, діти у нас купують книжки), я вже не кажу. І я нічого не зможу вдіяти.
Якась хуєта у Сяйві... Я не знаю, хто правий, але сам факт, що отак можна прийти у книгарню натовпом – і не ховати облич, бо всіх же відмажуть... І я нічого не можу вдіяти.
Якась хуєта у жєжє... Я прийшла сюди, коли для україномовного сегменту він був способом міжособового спілкування. Наразі жєжє – можливіть самопрезентації у широкі йобані маси, тож цікаві люди пишуть не про те, що думають, а думають про те, як себе п(р)одати. Дехто пішов у френд-мод, що б бути трошки щирішим, ніж це можна собі дозволити. Більшість стали байдужими, перенасиченими "тисячниками", дехто "тисячником" не став, тож прагне і лізе із шкіри. Єдина точка вільного спілкування для мене зникла, і я нічого не можу вдіяти.
Якась хуєта у країні... Я не можу її залишити, але останній рік не знаходжу у собі сил в ній жити. Хіба що животіти. Тим і займаюсь. Це я можу.
- (no subject)
-
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif)
prymara- February 22nd, 2:29
- Відчай і зневіра.
-
- prymara
- October 4th, 2005
Мабуть то було надто швидке занурення у осінь?- Із зовнішнього: спочатку, поки я на кухні варила собі каву та розкладала тонко, до нелюдського відчуття охайно нарізану шинку та поліхлорвінілову петрушку з супермаркету по скляній тарілці (тут було б гарно дописати "від Сваровські", але то була б неправда), з ввімкненого у кімнаті тіві, через три репліки повторюючи слово "друзі", нудно, беззмістовно і очікувано гомонів пан Президент, який сказав все, що йому здавалося від нього хочуть почути широкі народні маси абстрактних йолопів (математична модель, у реальній дійсності не існує). Тобто нічого для мене. Нічого для нікого. Моє існування - існування незаміжньої дівчини з В/О та В/П (державною мовою П/З) з усіма моїми проблемами, рисами характеру, наповненням стінної шафи, типовим меню обіду та вечері, із подряпиною на лівому мізинчику, навіть із моєю бездоганною шкірою обличчя і формою грудей, - моє існування для мене самої було поставлено під сумнів на державному рівні.
- Я повернулась у кімнату, вимкнула тіві разом із паном Президентом, взяла до рук книжку, підсунувши ближче і каву (італійський еспрессо, заварений у дозі для чималого слоненяти - я такий люблю) та бутерброди на тарілці не-від-Сваровські, і розпочала реалізовувати мрію юнацького віку. З 16 років я мрію дочитати "Бісів" Достоєвського. Це містика, шановні, я навіть Мартіна Гайдеггера вже тричі прочитала, а тут буксую - буксую до того, що одного разу на перешкоді мені стало увўязнення у лікарні іншого міста на місяць. Коли очі й спина потомились, а Ставрогін вистрілив у хащі, я відклала книжку і знов ввімкнула тіві. А там була жахлива сцена з Ідіоту (серіал знятий ну, так, непогано) - сцена появи Настасьї Пилипівни у домі Гані. Додивилась до кінця.
- Потім чомусь був Ентер-Мьюзік, та година, де кліпи замовляють глядачі. І кілька кліпів поспіль - відчай і зневіра. І рівно через мить після того, як таргани від Пьорфект Циркуль розтягли мій мозок на шматочки з екрану мені всміхнувся стерильний Бекхем, поголений новою бритвою шизофренічного зеленого кольору від Джилєт.
- І все, і нема чого перейматися. Купи бритву - стань Бекхемом. Лузер, купи бритву! Стань Бекхемом! Зароби на гемороєкреаційному та сколіозогенному сидінні перед твоїм єбучім компом кілька еквівалентів національної валюти США, купи бритву і стань Бекхемом. Бо відчай і зневіра - то доля лузерів. Не будь лузером, купи бритву.
- Для мене осінній депресняк - то як для когось весіння алергія. Завтра ж поновлюю абонемент у спортзал, трачу чотири мінімальних зарплати на комплекс вітамінів, скорочую вживання алко та нікотіну, розписую години сну та прогулянок парком, і відкидаю нахуй і пульт тіві, і вашого єбучого Достоєвського. Світ котиться у прірву - це розуміють навіть діти, що замовляють собі кліпи на Ентер-Мьюзік. Допоможе тільки іронічне споглядання під дією вітамінів та здорових гормонів ще молодого дівочого тіла.
- (no subject)
-
- prymara
- April 2nd, 2005
kiryan пише з приводу способів спілкування російського "помічника президента" з музикантами:
В принципе, есть два способа руководства любой страной. Либо вести себя цивилизованно - не крышевать бизнес, не давить на суды, не затыкать рот прессе… Тогда никакого восстания не случится: не с чего восставать. Второй вариант - крышевать, давить и затыкать, и тогда рано или поздно непременно будет как на Украине или в Киргизии, где толком даже никакой объединенной оппозиции не было - просто гиря до полу дошла… Судя по повестке тайной вечери Суркова с рок-музыкантами, в Кремле окончательно выбрали восстание.
У Стругацьких є таке:
Це книга "Град обреченный", за сюжетом - життя замкненої великої спільноти людей, яка сама не розуміє де вона і що тут робить. Там у другій частині, коли вже всі негайні проблеми вирішені, людям є що їсти, що вдягати, зовнішньої загрози також нема, якось вирішена проблема вільного часу, адміністрація міста сидить за столом, щось смачне їсть і їм всім на правах "старої дружби" Ізя Кацман каже:
Ну ось все гаразд, голодних бунтів вже не буде. Тепер будуть "ситі бунти". І (якщо я вже не накладаю сюди ще чийсь діалог) ці бунти також можуть бути кривавими.
Таке от. Франція-1968 мала що їсти, мала можливість казати що думає, мала вільну за тими часами пресу, але ж - сталося. Мені здається, що бунт - то така функція народу по відношенню до влади, і просто є народи які її реалізовують, а є такі, що мають з цього приводу якісь інші міркування - що то нецивілізовано, або що то апельсинки наколоті, або що то американці приплатили.
